Надія Леонідівна Токар цьогоріч закінчила Чортківський педагогічний коледж за спеціальністю «учитель початкових класів і педагог-організатор». Свою педагогічну кар’єру вона розпочала у Чортківській гімназії №6, де працює вихователем групи продовженого дня. Паралельно дівчина продовжує навчання у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка.
За словами молодої виховательки, обрати професію їй допомогло дитяче захоплення: «Для мене вчитель – це справжній супергерой. Ще змалку мріяла працювати з дітьми, адже маю багато молодших братів і сестер. Тому вміння знаходити спільну мову з дітьми у мене було завжди».
Надія зізнається, що робота у групі продовженого дня суттєво відрізняється від діяльності вчителя-класовода. Тут діти різного віку – від першокласників до третьокласників, і потрібно так будувати роботу, щоб було цікаво усім. «Для мене легше налагодити контакт із першокласниками, а от зі старшими вже складніше. Але я намагаюся знайти підхід до кожного», – пояснює вихователька.
Щодня вона організовує для учнів тематичні заходи, ігри та невеликі свята. Діти мають час на перекус, спортивні години та виконання домашніх завдань. Одним із улюблених заходів стало «Свято котів», яке дуже сподобалося всім вихованцям. «Моє головне завдання – не лише стежити за навчанням, а й виховувати дітей. Важливо, щоб вони не перевтомлювалися і водночас брали щось корисне з наших занять», – додає педагогиня.
Особливий метод дисципліни, який Надія практикує, – це «Смуга шуму». На дошці малюється прямокутник, і якщо діти галасують, вона поступово його зафарбовує. Коли фігура замальовується повністю, кількість ігор зменшується. Така система, за її словами, добре працює, і діти намагаються бути уважнішими. Також щодня вихователька обирає собі «помічника» – ним стає учень, який напередодні показав приклад хорошої поведінки.
Серед головних уроків перших місяців роботи Надія називає важливість психоемоційного стану дитини. «Сучасні діти мають багато страхів і переживань. Я намагаюся завжди розмовляти з ними, дізнаватися, що їх турбує. Якщо дитина сумує чи нудьгує – проводжу індивідуальну бесіду. Адже вчителі залишають власні проблеми за дверима школи, а діти цього ще не вміють», – підсумовує вихователька.
Немає коментарів