У селі Шушківці на Тернопільщині родина вже майже сто років береже вишиванку, яка стала не просто елементом одягу, а сімейною реліквією. Сорочку передають із покоління в покоління як знак тяглості традиції та родинної пам’яті.
Про історію вишиванки розповіла жителька села Тетяна Філюк. За її словами, витоки цієї речі сягають початку ХХ століття і пов’язані з її прабабусею Феодосією Глинчук-Романюк.
Феодосія народилася у 1901 році в селі Білозірка. Саме вона розпочала роботу над блузкою, яку вишивала для своєї доньки Валентини Криси.
“Історія сорочки починається від моєї прабабусі Феодосії, яка вишивала цю блузку для своєї дочки – моєї бабусі Валентини, яка з малих років дуже добре співала”, – розповіла Тетяна Філюк.
Родина мала власне господарство і не жила в злиднях. Тому прабабуся змогла придбати атласну тканину та якісні нитки. Однак завершити роботу самостійно їй не вдалося – частину вишивки вже доробляла сама Валентина.
“Правий рукав вишивала моя баба Валя, а ще гачком довʼязала комірець. Вона розповідала, що це була єдина вишиванка на все село, і в ній вона співала на зимових святах і на вечорах пам’яті Тараса Шевченка”, – зазначила жінка.
Сорочка прикрашена волинським орнаментом – хрестиком із геометричними елементами, які складаються у квітковий візерунок. У цій вишиванці Валентина Криса виходила заміж. Згодом, за родинною традицією, реліквію передали її доньці Світлані.
У радянський період вишиванку майже не одягали. Тоді носіння національного вбрання було обмежене, тож сорочка зберігалася в шафі. До неї повернулися лише у 1980–90-х роках, коли Тетяна Філюк почала виступати на сцені.
“У школі я виступала на заходах, і тоді баба Валя дістала цю блузку зі шафи й віддала мені. Всі мої свята були в ній. Зараз можна купити будь-яку вишиванку, але такої, як наша, не знайти ніде”, – сказала вона.
Нині родина й надалі береже старовинну сорочку. Тетяна Філюк планує передати її наступному поколінню – як символ родинної історії та живого зв’язку між тими, хто був до нас, і тими, хто прийде після.
Немає коментарів