Історія захисника з позивним “Кардинал” – це розповідь про свідоме рішення піти на фронт, попри гарантовану можливість залишитися в тилу. Боєць 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша поділився шляхом, який привів його на війну.
Назарій народився у Підгайцях, дитинство провів у Тернополі, а до повномасштабного вторгнення працював у податковій службі. Бронювання, яке дозволяло уникнути мобілізації, для нього не стало аргументом: уже 3 березня 2022 року він добровільно прийшов до військкомату. Після навчання став навідником гармати, а згодом перейшов на роботу з протитанковими ракетними комплексами.
Йому пропонували залишитися інструктором – досвіду вистачало, але Назарій обрав інше. Він хотів бути там, де від нього є найбільша користь, і приєднався до бойового підрозділу єгерів.
“Захищати треба – значить, будемо”, – згадує військовий.
Підрозділ, у якому служить “Кардинал”, неодноразово показував результативність. На Авдіївському напрямку єгері знищили кілька одиниць російської бронетехніки під час масованого штурму. А поблизу Новоселівки Першої накрили ворожі машини і допомогли вивести групу бійців, які три доби трималися на позиціях.
Назарій відверто говорить, що характер війни змінюється, і тепер розрахунки ПТРК дедалі частіше воюють як піхота – у стрілецьких боях, під час зачисток, на укріпленнях.
Поряд із бойовою роботою для нього важливою опорою залишається сім’я. Він підтримує зв’язок із сином і навіть намагається показувати частину своєї служби.
“По можливості я скидаю сину відео з нашими відпрацюваннями, і він дуже тішиться, що орки горять… Мій син може спокійно піти по моїх стопах, але краще б цього не було”, – каже боєць.
Попри втому, ризики і довгі місяці фронту, “Кардинал” залишається у строю. Каже, що робить це не заради звання чи вигоди, а тому що переконаний – його служба наближає перемогу та завершення війни.
Немає коментарів