«Тепер це сльози радості»: з полону повернувся 23-річний військовий Назар Петрович із Теребовлянщини

6 травня в Україну повернувся з полону 23-річний військовослужбовець Назар Петрович із села Лошнів, що на Теребовлянщині. Його утримували понад два роки — у серпні 2022 року він потрапив у полон в районі Нової Каховки. Весь цей час родина жила в невідомості, отримавши лише одне підтвердження — відео з російського телеграм-каналу. Тепер рідні плачуть не від болю, а від щастя.

Звістку про визволення підтвердили в селі, а також сестра Наталя Манчуленко. У день обміну вона вперше поспілкувалась із братом, а вже наступного ранку Назар сам подзвонив і розповів, що перебуває у реабілітаційному центрі, де насолоджується українською природою.

«Плачу так, що на вулицю вийти не можу. Це щастя! Брат живий, в Україні. Ми не віримо досі. Він навіть сміється», — каже Наталя.

Назар Петрович народився у березні 2002 року. Після строкової служби підписав контракт і служив у частині в Мукачеві як помічник гранатометника. Востаннє приїздив додому напередодні великої війни — на весілля до сестри. Після цього повернувся на службу. З полону рідні дізнались про нього з відео, де Назар повідомляв свої дані, сидячи перед камерою.

Після цього родина звернулась до координаційного штабу, подала ДНК, передавала листи через Червоний Хрест — однак жодного зворотного зв’язку не було. Єдина зачіпка — згадка про те, що у 2024 році він перебував у колонії в Ростовській області.

У день звільнення родина отримала сповіщення в застосунку «Дія», а невдовзі — дзвінок з координаційного штабу. Односельці, які раніше повертались з полону, не могли його впізнати — про нього не було жодної інформації. Тим більшим був шок і щастя, коли Назар нарешті зателефонував.

«Першим запитав — як мама. І як наш дядько Микола. Все пам’ятає, все питає. Зараз він дуже схуд, харчування треба контролювати. Але я обов’язково напечу йому улюблений “Наполеон”, коли буде вдома», — розповідає сестра Наталя.

Родина Назара велика — мама, дві сестри, рідні по маминій лінії. Батько помер раніше. Тепер, кажуть рідні, головне — що Назар живий. Він ще проходить реабілітацію та обстеження. Про те, що пережив, поки не розповідає. Але в голосі — радість. А для близьких це найголовніше.

«Хочу сказати тим, хто чекає: не зневіряйтесь. Вірте, моліться, тримайтесь. Вони це відчувають навіть здалеку. Це їм дає силу жити», — звертається до інших родин пані Наталя.

Зараз рідні приймають вітання з усієї країни. Сльози ллються знову — але нарешті це сльози радості.