Серед сірих каменів і …туману: як у Чорткові екранізували короленківські «Діти підземелля»

Чортків вже став сценою для кількох кінозйомок, і ось ще один фільм, що був знятий на Одеській кіностудії за мотивами повісті Володимира Короленка. Здавалося, що про це написано вже достатньо, але є одна особливість — довго не вдавалося знайти сам фільм. Виявляється, він вийшов під іншою назвою. Замість «Діти підземелля» він був презентований як «Серед сірих каменів» (1983 рік).

Назва нового фільму є досить доречною, оскільки, згідно з повістю, «сірий камінь» забирає здоров’я маленької Марусі, героїні цієї історії. Книга та фільм залишили яскравий слід у дитячих серцях, і, спостерігаючи за цією екранізацією, можна відчути ту саму гіркоту та надію на краще. Власне, сама поява цього фільму викликала в автора цієї статті особисті емоції та навіть натхнення для написання першого вірша про рідне місто Чортків:

“Я так любила наше рідне місто, Що, прочитавши «Діти підземелля», Я твердо вирішила: княже Вено, Це наш Чортків! І дійсно, недарма”.

Тим не менше, не все виявилось так, як планувалося. Наприклад, костел, який мав стати частиною фільму, так і не потрапив у кадр. Оператор, ймовірно, не помітив таку архітектурну красу, яка майже зникла у тумані. Цікаво, чому у титрах з’явилися два режисери — можливо, це був дипломний проект. Чи не передбачався інший стиль, ніж той, що зазвичай демонструє Кіра Муратова, одна з режисерок цього фільму. Її роботи завжди вражали нестандартністю, тому важко передбачити, чого можна було очікувати від такого кінематографічного досвіду.

На зйомки в основному були обрані руїни старого замку Гольських, де один із епізодів відбувався — юрма жебраків, вигнана з площини замку. У цьому епізоді також з’явився місцевий житель, Войцин, що знімався в загальному плані, хоча й не став виділеним на екрані. Він був відомим на базарі дідусем, що продавав симпатичних пухнастих песиків, але його ролі в кадрі було надано лише дуже загальний фрагмент.

Один із аспектів фільму викликає певні роздуми. Жебраки, представлені в стрічці, за своєю суттю дуже нагадують людей, що опинилися на «дні» через важкі життєві обставини, і вони зібрались, щоб вижити. Однак на екрані ці персонажі виглядали як божевільні, що ходять поміж могил, кричать і роблять кульбіти, що дещо спотворює реалістичний образ цієї соціальної категорії.

Під час перегляду фільму виникають питання до акторської гри. Наприклад, Станіслав Говорухін, хоч і добре відомий актор, здається трохи старуватим для ролі батька. А Ніна Русланова, яка виконувала роль няні, також виглядала не зовсім природно, особливо коли її персонаж істерично кричав про «ляльку Катю». У цьому фільмі багато моментів викликають певне напруження і відчуття, що все не зовсім відповідає очікуванням.

Крім того, відсутність діалогу між дітьми, коли кожен кричить своє, не прислухаючись до інших, виглядає неприродно. А робота оператора, на жаль, не додає вражень. В квартирі фільмування зосереджено лише на дверях, що не дозволяє насолоджуватись деталями інтер’єру.

Ці моменти не заважають тому, що «Діти підземелля» — це сумна й важлива повість, вражаюча своєю емоційною глибиною, і фільм в цьому контексті є лише її екранізацією, що допомагає осмислити трагедію життя.

Цікаво, що сюжет і образи Короленка ставали актуальними й у нашому часі, даючи можливість замислитись над цілим рядом питань, зокрема щодо того, чи варто читати таку літературу дітям. Зрештою, навіть у такій сумній історії є надія на очищення, що для грецьких філософів було важливим елементом — «катарсисом». Тож на кінцівку хочеться сказати: для тих, хто готовий шукати зміст в такій драмі, цей фільм залишиться цінним досвідом.