Молодший сержант Володимир із позивним Мажор, уродженець Тернопільщини, працював у Польщі, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Він не вагався — повернувся додому, щоб стати до лав Збройних сил України. Згодом через поранення й проблеми зі здоров’ям перейшов служити у батальйон безпілотних систем.
Історію військового оприлюднили 5 листопада на сторінці 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади у Facebook.
У 2022 році Володимир працював на пилорамі в Польщі. Після вторгнення він приїхав до України та одразу звернувся до військкомату. Через молодий вік і відсутність строкової служби його не мобілізували. В одному з добровольчих батальйонів також відмовили. Приєднатися до ЗСУ вдалося лише у вересні 2022-го, коли підписав контракт із десантно-штурмовою бригадою.
Після навчання його підрозділ відправили на Луганщину.
«Ми часто стояли за 100 метрів від росіян, чули їхні голоси, музику, яку вмикали — Кобзона й Цоя. Потім кричали: “Український солдат, здавайся”. Проти нас воювали вагнерівці й десантники, діяли професійно», — згадує Мажор.
Він розповів про один із найважчих боїв:
«Над нами пролітав їхній дрон, який ми посадили антидроновою рушницею. Через пів години прилетіли три — від артилерії, танкістів і піхоти. Росіяни грамотно накрили нас з різних боків. Вибухом мене контузило, я знепритомнів. Коли прийшов до тями, побратим кричав: “Відходимо!”. Ворог був уже за 50 метрів. Ми ледве відкотилися. Майже всі отримали поранення або контузії».
Згодом Володимира призначили командиром групи, яка діяла в тилу ворога та брала участь у штурмах.
«Однієї ночі ми захопили ворожу позицію. Росіяни пішли, залишивши зброю й речі. Вранці двоє повернулися, не знаючи, що ми там. Ми підпустили їх близько, і я бачив їхні очі. Відкрили вогонь — один загинув одразу, другий відскочив і зник, кинувши товариша», — розповів боєць.
За час служби Володимир отримав поранення від мінометного обстрілу та кілька контузій. Від постійного носіння бронежилета та спорядження виникли проблеми зі спиною. Медики вирішили, що він більше не може бути штурмовиком. Проте перед від’їздом у тил він урятував пораненого побратима.
«Командир сказав: “Не знаю, чи повернуся”. Я пообіцяв витягнути його за будь-яких обставин. Коли вже мав виїжджати, почув, що треба евакуювати поранених. Повернувся, вивіз кількох вбитих і поранених, серед них і свого товариша. Сказав йому: “Бачиш, я дотримав слова”. Зараз він головний сержант роти», — поділився Мажор.
Після цього він служив у тиловій частині на Тернопільщині, а потім перевівся до батальйону безпілотних систем 128 окремої гірсько-штурмової бригади, де нині продовжує бойову роботу.
«Як колишній піхотинець я знаю, наскільки важлива робота дронів. Тепер бачу ворога з неба — це інше, але суть та сама. Ворога треба знищувати. Їхній професіоналізм знизився. Є досвідчені, але багато таких, що поводяться, наче на прогулянці. Це дуже тупо», — каже боєць.
Володимир не шкодує, що покинув Польщу:
«Я повернувся, щоб захистити країну. Думав, усі зроблять так само, швидко закінчимо війну. Виявилося, що ні. Але навіть після всього, що пережив, я б учинив так само».
Немає коментарів