«Пастир на пів століття»: на Чортківщині вшанували священника, який 45 років служить на одній парафії

У селі Давидківці на Тернопільщині урочисто відзначили 45-річчя служіння отця Степана Кричковського в місцевому храмі святого апостола і євангеліста Іоана Богослова Православної церкви України. Святкова подія, що відбулася 6 липня, зібрала сотні парафіян, гостей, духовенство та родичів отця, які прийшли висловити свою вдячність і любов до пастиря, який ось уже майже пів століття невтомно служить Богові й людям на одному місці.

Увесь храм цього дня був прикрашений живими квітами, вишитими рушниками та святковими арками. Біля вівтаря виднілася символічна цифра «45», поруч лежав коровай на іменному рушнику. Атмосфера сповнилася вдячністю, щирістю та світлою пам’яттю про пройдений шлях, у якому переплелися радості й смутки багатьох поколінь мешканців Давидківців.

«Священник, якого шанують усі» – так про отця Степана говорили парафіяни, що зустріли його ще молодим, 25-річним, у далекому 1980 році. Тоді новопризначений душпастир приїхав до села разом із молодою дружиною Оксаною. Їхня поява стала справжньою подією для громади – за попередні двадцять років село змінило чимало священників, тож мало хто вірив, що отець залишиться надовго. Але Бог повів інакше: він залишився тут на все життя.

Сам отець не приховує: Давидківці не були його першим місцем призначення. Єпископ спочатку скеровував його в інше село, але в останній момент у єпархії змінили рішення. «Навіть не знав, де ті Давидківці», – зізнається він сьогодні. І додає, що з часом це село стало для нього духовною домівкою.

Покликання, підтверджене життям

Навчався отець Степан у Московській духовній академії, яку закінчив із відзнакою. Йому пропонували залишитися викладачем, однак він вирішив присвятити життя звичайному пастирському служінню в Україні. Його душпастирський шлях не був простим – роки переслідування церкви, релігійне протистояння наприкінці 80-х – початку 90-х, але попри все, отець Степан залишився вірним обраній дорозі.

За понад чотири десятиліття служби він став хрестителем, наставником, порадником і провідником до вічності для багатьох мешканців села. Його голос лунав і на весіллях, і на похоронах, і в недільних проповідях. До його слова прислухаються не лише в Україні – отець Степан свого часу служив і в українських громадах за кордоном.

Нагороди і вдячність за служіння

Під час ювілейних урочистостей завідувач канцелярії Тернопільської єпархії ПЦУ отець Володимир Зубілевич вручив священнику орден святого великомученика Юрія Переможця від предстоятеля Православної церкви України митрополита Епіфанія. У своїй промові він зазначив: «Отець служить тут ще з часів, коли мене самого не було на світі». А благочинний Чортківського деканату отець Євген Махніцький додав, що був п’ятирічною дитиною, коли отець Степан почав служити в Давидківцях.

Дехто з молодих священників, які приїхали привітати ювіляра, називали його своїм духовним наставником. Інші – дякували за приклад віри, сили і вірності, який отець подає молодому поколінню.

Спільне служіння і родинна підтримка

Окремо згадували й пані їмость – Оксану Кричковську. Вона – не лише вірна супутниця життя священника, а й знана на Чортківщині письменниця. Її книга про село та духовні обереги стала своєрідною літописною пам’яткою Давидківців. Разом подружжя виховало двох синів, які нині живуть за кордоном. Напередодні ювілею вони здійснили давню мрію батька – організували подорож до італійського міста Бар, де спочивають мощі святителя Миколая.

До теми храму, в якому отець служить уже 45 років, додалося ще одне свідчення: під час ремонтів він відмовлявся від частини своєї зарплати на користь церкви. І нині цей храм – величний і ошатний – стоїть завдяки його турботі, щоденній праці й жертовності.

«Щасливий у Бога»

На завершення святкового дня отець Степан звернувся до громади зі словами вдячності:

«Є такий вислів: «Він щасливий у Бога». Я можу про себе мовити ці слова, стоячи тут, перед вами, служачи і проповідуючи в ім’я Господнє. Однак щасливий у Бога не сам, а разом з вами, адже ми всі є однією церковною сім’єю».

Він подякував предстоятелю ПЦУ митрополиту Епіфанію, архієрею Нестору, усім прибулим священникам, благодійникам, церковному хору, організаторам урочистості, своїм покійним батькам, а також воїнам, серед яких – майже три десятки вихідців із Давидківців. Згадав і свого ректора, митрополита Володимира, який ще у 70-х гордо носив вишиванку в Москві, не цураючись свого українського коріння.

На завершення храм наповнився звучанням «Многая літа» – для отця Степана, для парафії, для всієї церковної родини. І кожен присутній цього дня відчував: він не просто священник, а духовний батько громади, що живе разом з нею в радості й скорботі, в молитві й щоденній турботі.