Музей під стріхою: мешканець Слобідки зібрав у старій хаті сотні артефактів і відкрив її для всіх

У невеликому селі Слобідка на Чортківщині, що налічує менше тисячі мешканців, стара хатина перетворилася на справжній музей під відкритими дверима. Ініціатором створення став місцевий мешканець Микола Ільків, який не просто зібрав понад сотню предметів побуту минулих століть, а й зробив їх доступними для безплатного огляду кожному охочому.

Музей у Слобідці починається ще до порогу. Невеличкий будиночок з блакитними стінами та білим ґанком притулився внизу пагорба біля річки Джуринка. Дорогою до нього зустрічаємо ще одну місцеву пам’ятку — джерело біля каплиці Матері Божої, яке, за легендою, є об’явленим місцем із ХІХ століття. Вода з нього й досі вабить мандрівників і паломників.

Сусідський будинок, який колись стояв пусткою, Микола придбав у 2023 році. Спершу планував зробити там склад для агрозапчастин — чоловік займається їх реставрацією та продажем. Але, побачивши стан будівлі, вирішив дати їй нове життя.

«Хотів просто скласти туди інструменти. Але як згадав, скільки таких хат уже зникло, не зміг. Захотілося зберегти», — зізнається господар.

Скриня, з якої почалося все

Найпершим експонатом музею стала дерев’яна скриня його прабабусі. За словами пана Миколи, вона зберігає одяг уже понад сто років і при цьому залишилася неушкодженою — ні молі, ні часу.

Скриню він обережно переніс до хати й розмістив у кімнаті біля ікон. Деякі з них — із написами польською, що свідчить про міжкультурну історію краю. Так розпочалося колекціонування. Предмети для експозиції пан Микола знаходить сам — викуповує на онлайн-платформах або приймає у подарунок від односельців.

Експозиція крізь призму поколінь

Найбільша кімната хати зберегла дух минулих мешканців: шафа, старе дзеркало-трюмо, ліжко зі збереженим каркасом ще з 1890 року. Поруч — вишивані сорочки, раритетні годинники, посуд, радіоприймачі, телефони й портрети.

У сусідньому приміщенні — військові артефакти: каски, шинелі, годинники, привезені з різних місць. На сінях перед входом — ручний інвентар, яким користувалися в кожному селі: граблі, веретена, дерев’яні ночви, щітки для чищення худоби, плетені кошики, каганці, столярські інструменти.

Безплатна екскурсія — у будь-який час

Двері хатини завжди відчинені. Власник не обмежує відвідувачів у часі й не бере жодної плати — навпаки, закликає батьків приходити з дітьми, аби ті дізнавалися, як жили їхні прадіди.

«Це не про заробіток. Іноді здається, що працюю лише для того, щоб купити ще одну стару річ. Але мені це важливо», — усміхається Ільків.

Поки що в будинку бракує умов для повноцінного музею: багато предметів чекають реставрації, бракує систематизації експонатів. Але Микола не зупиняється. Він мріє зробити з хатини впорядкований музей і вже почав збирати старі меблі для майбутньої реконструкції інтер’єру.

Немаючи спеціальної освіти, він надолужує все ентузіазмом і любов’ю до справи. Його мета — зберегти не просто речі, а пам’ять. Бо, як каже сам, без зв’язку з минулим — немає і майбутнього.