Навіть за колючим дротом українці не відмовлялися від Різдва. Колишній радянський політв’язень із Тернопільщини Ігор Олещук згадує, що коляда звучала і в тюрмах, і в таборах – тихо, обережно, але вперто.
Ігор Олещук народився у селі Чорний Ліс на Тернопільщині. У 1948 році, у 17-річному віці, його засудили до 25 років ув’язнення за допомогу українським повстанцям. Покарання відбував на шахтах у Воркуті. Після смерті Йосипа Сталіна термін скоротили, і у 1955 році він вийшов на волю.
За його словами, навіть у найважчих умовах українці намагалися не втратити традицій. Колядували попри заборони та ризик покарання, переважно ввечері, коли наглядачів було менше.
«Цю колядку співали і повстанці, і політв’язні в тюрмах. Але колядували впівголосу, бо за це карали. Незважаючи на все, збиралися і співали, бо колядка піднімала дух і давала надію», – згадує Ігор Олещук.
Після смерті Сталіна, зазначає чоловік, атмосфера в таборах дещо змінилася. Святкування Різдва вже не було таким небезпечним, хоча залишалося далеким від волі.
Ув’язнені відтворювали свято з того, що мали під руками. Без розкоші, але зі змістом.
«Молитва була, свічка була, пшениця замість куті. Хлопці збиралися в бараку, грали на гітарі, згадували дитинство», – розповідає він.
Традиція коляди супроводжувала Ігоря Олещука з дитинства. Його родичі були пов’язані з підпіллям, тому повстанські колядки та патріотичні пісні звучали ще задовго до арешту.
За його словами, упівці святкували Різдво навіть у криївках. Готували символічну вечерю і колядували переважно вночі, аби не наражатися на небезпеку.
На засланні в Сибіру, додає чоловік, тиск був меншим. Українські родини підтримували зв’язок між собою, разом колядували й навіть організовували вертепи.
Коляда, каже Ігор Олещук, жила не лише в родинному колі. Вона звучала у криївках, тюрмах, таборах, на засланні й у депортації – як спосіб вистояти і передати традицію далі, попри заборони та переслідування.
Немає коментарів