У селі Возилів Золотопотіцької громади на Тернопільщині відзначили видатну подію — свій 100-річний ювілей відсвяткувала місцева жителька Юстина Джердж. Попри поважний вік, жінка зберегла ясний розум, гарний зір і життєвий оптимізм. Вона й досі читає без окулярів, стежить за новинами по телевізору та охоче ділиться порадами з рідними.
За словами родичів, пані Юстина жодного разу у житті не лежала в лікарні. Її сила духу, як і довголіття, передалася, схоже, від родини — мати, брат і сестра також прожили понад 90 років.
Привітати ювілярку з визначним днем прийшли староста Возилова Галина Фецич та голова громади Уляна Дем’янчук. Вони подарували квіти, торт і грамоту від Тернопільської обласної ради. Найбільше гостей здивувало, коли жінка без жодних труднощів прочитала грамоту без окулярів.
«Їй було цікаво, що там написано і від кого ця відзнака. Ми були вражені, адже не кожен молодий так чітко читає», — розповіла Галина Фецич.
Родичі з усмішкою додають, що нещодавно пані Юстина оформлювала банківську картку і власноруч, без окулярів, рівненько підписала документи — чим приголомшила працівників відділення.
Правнучка ювілярки Леся Максимчук говорить, що її прабабуся завжди була прикладом оптимізму й віри у добро.
«Навіть сьогодні, коли ми її вітаємо, вона жартома каже, що вже пора збиратися в засвіти, але говорить це з усмішкою, без смутку. Вона вчить нас, що в житті треба всього навчитися і нічого не боятися», — поділилася Леся.
Жінка додає, що багато життєвих уроків винесла саме від прабабусі. Зараз Леся працює ерготерапевтом і допомагає пацієнтам, зокрема військовим, відновлюватися після поранень і хвороб.
«Бабуся навчила мене співчуттю й терпінню. Завдяки їй я намагаюся бачити не лише фізичний біль людей, а й їхній духовний стан. І завжди вірю, що все буде добре», — розповідає правнучка.
Юстина Джердж виховала одну доньку, має шість онуків і десять правнуків. Її донька Марія Буньо пригадує, що мама пережила голод і війну, багато працювала й ніколи не нарікала на життя.
«Після війни мама працювала секретаркою у сільській раді. Вона завжди щось робила — не могла сидіти без діла. Навіть цієї осені просила дати їй буряків, щоб почистити. Ми, звісно, не дозволяємо їй працювати, але вона все одно прагне бути корисною», — каже пані Марія.
Попри похилий вік і кілька мікроінсультів, бабуся щоранку прокидається о сьомій, дякує Богу за день і просить благословення для рідних. До церкви вже не ходить — священник приходить додому, щоб її сповідати та причастити.
Донька з любов’ю розповідає, як у дитинстві мама пережила тяжкі роки війни, коли доводилося збирати колоски на полі, щоб вижити. Проте навіть у ті часи вона не втратила доброти та віри в людей.
«Вона завжди казала: якщо хтось простягнув руку — треба дати. І сама ніколи нікому не відмовляла. Такою доброю і залишилася до сьогодні», — додає Марія.
Своє життя столітня жителька Тернопільщини проживає з молитвою. Щоранку та щовечора вона читає «Отче наш» і дякує за себе, родину та за всю Україну. Її усмішка, доброта та сила духу стали справжнім прикладом для кількох поколінь нащадків.
Немає коментарів