На тлі пробуксовування мирного процесу та дедалі складніших взаємин із Вашингтоном, офіційний Київ радикально переглядає свої пріоритети на зовнішній арені. Україна робить ставку на поглиблення співпраці з Туреччиною та Сирією, намагаючись створити нову систему стримування в Чорноморському та Середземноморському регіонах.
Як повідомляє видання Politico, минулий вікенд став знаковим для української дипломатії. Президент Володимир Зеленський здійснив робоче турне, під час якого провів тристоронні перемовини з очільником Сирії Ахмедом аль-Шараа та керівником турецького зовнішньополітичного відомства Хаканом Фіданом. Окрему зустріч із лідером Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом Зеленський охарактеризував як одну з найбільш конструктивних за останні роки.
Стратегічний розрахунок Києва базується на необхідності пошуку альтернативних центрів сили. Українське керівництво усвідомлює, що в умовах ослаблення американської підтримки під час каденції Дональда Трампа, країні потрібні надійні партнери, здатні безкомпромісно підтримати її територіальну цілісність і суверенітет. Це важливо не лише для поточної оборони, а й для майбутніх раундів переговорів із РФ.
Політика Анкари в цьому контексті виглядає як складне балансування. Туреччина залишається залежною від російських енергоносіїв і турпотоку, проте водночас вона є одним із ключових постачальників зброї для ЗСУ. Варто зауважити, що попри продаж озброєнь, Анкара практично не надає Україні прямої військової чи гуманітарної допомоги на безоплатній основі.
Нові вектори дипломатії Зеленського виходять далеко за межі традиційного співробітництва. Київ уже зафіксував оборонні домовленості з країнами Перської затоки, де українська сторона виступає в ролі експерта з протидії іранським безпілотникам. Сирія ж розглядається як перспективний майданчик для реалізації проектів у сфері логістики, енергетики та оборонно-промислового комплексу, попри важкий стан її економіки після багаторічної війни.
Трикутник Україна – Сирія – Туреччина є дуже важливим союзом, який може гарантувати стабільність між Чорним і Середземним морями. Це безпечний зв’язок між Європою, Чорноморським регіоном і Близьким Сходом. Разом ми можемо досягти багато чого.
Фактор регіонального лідерства та обороноздатності
Туреччина, володіючи другою за потужністю армією в НАТО, перетворюється на центрального гравця в цій грі. Вона не лише активно впливає на ситуацію в сусідніх регіонах, а й інтегрується в український ВПК. Яскравим прикладом є будівництво заводу турецької компанії Baykar безпосередньо на території України.
За словами директора Київського центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса, Анкара залишається єдиною силою в Альянсі, здатною демонструвати потужність у регіоні, не провокуючи при цьому глобальної ескалації.
У Туреччині зростає побоювання щодо можливого встановлення повного контролю Москви над Чорним морем. Як зазначає Сонер Чагаптай з Вашингтонського інституту близькосхідної політики, російська агресія змушує регіональних гравців шукати нові формати безпеки.
Військова нестабільність навколо Ірану також створює вікно можливостей для України. Регіональні держави дедалі частіше звертаються до Києва для укладання нових військових та логістичних контрактів.
Посилення зв’язків між Києвом та Анкарою виступає прямим запобіжником союзу Тегерана та Москви. Співпраця Росії та Ірану, де “Шахеди” обмінюються на розвідувальну інформацію про цілі в Перській затоці, змушує Туреччину шукати контрзаходи.
На думку аналітиків, попри глибокі економічні контакти з Росією, Туреччину не можна вважати проросійським союзником. Її дії спрямовані на захист власних інтересів і запобігання російському домінуванню.
Зрештою, Анкара робить ставку на формування потужного блоку, який зможе ефективно протистояти російському впливу в акваторії Чорного моря.
Немає коментарів