Український художник Андрій Єрмоленко опублікував емоційний допис про свій приїзд до Тернополя, де він створив мурал на місці влучання російської ракети. Робота стала даниною пам’яті семи дітям, чиї життя були обірвані миттєво.
Єрмоленко описує місто як простір, де напруга висить у повітрі, ніби воно саме попереджає про небезпеку. Він стояв біля зруйнованого будинку і малював не декоративний елемент, а знак болю – «криваву примітку» на карті війни. Саме тут, нагадує він, загинули діти, які мали б виростати, сміятися, закохуватися, ламати іграшки і мріяти про майбутні професії.
“Стояв біля будинку, в який прилетіла російська ракета, і малював мурал – не декоративну прикрасу, а криваву примітку на карті війни. Семеро дітей. Семеро маленьких життів, які навіть не встигли розігнатися”, – написав художник.
Під будинком лежали квіти, такі густі, що, за словами митця, здавалося, ніби вони проростають крізь асфальт. Поруч – дитячі іграшки. Ведмедики, ляльки, машинки. Єрмоленко описав їх як мовчазну армію мрій, яка залишилася на посту навіть без своїх маленьких власників. Люди приносили ці речі тому, що принесли б дітям у будь-який інший день. А тепер – лише як символ пам’яті.
Художник зупинився на думці про свято, яке мало принести тепло. Завтра – День Святого Миколая. Але у його уяві в тому ж дворі з’являється Миколай з мішком подарунків і завмирає навпроти купи іграшок, що ніколи не потраплять у дитячі руки.
“Уявляю, як Святий Миколай заходить туди зі своїм мішком. Він дивиться навколо – і бачить гору іграшок, що вже ніколи не потраплять до дитячих рук. Бо діти не вийдуть. Бо їх убили”, – написав Єрмоленко.
Його допис переходить у відверте розмірковування про байдужість світу, який, здається, продовжує жити так, ніби цих трагедій не існує. У момент, коли Україна оплакує своїх дітей, міжнародні лідери сідають за столи і ведуть переговори з державою, що вбиває.
“Скільки ще потрібно тіней, скільки зламаних свят, щоб цивілізований світ нарешті заворушився? У цей момент сильні світу намагаються домовитися з ґвалтівником і вбивцею про долю жертви”, – наголосив художник.
У фіналі Єрмоленко повертається до головного – до дітей. Він називає свій мурал не мистецтвом і не плакатом, а «документальним записом людського болю». Та його заклик звучить гучніше за будь-яку образотворчу мову: Save Ukrainian Children. Це не гасло, не бренд і не реклама. Це прохання про шанс на життя, про повернення світу до елементарної людяності.
Його слова нагадують, що дитинство не має бути привілеєм. І що якщо подарунки нікому забрати – значить, настав момент, коли мовчання стає неприпустимим.
Немає коментарів