27 травня Чортківщина зустріла тіло загиблого захисника Олександра Голяка — юнака, який майже рік вважався зниклим безвісти. День видався холодним, похмурим, а небо з легким дощем, здавалося, розділяло з родиною та громадою їхнє горе. Над труною — лише останки, що дев’ять місяців чекали на повернення додому.
Олександр родом із Рівненщини. З початком повномасштабного вторгнення він разом із матір’ю та молодшою сестрою переїхав до Нагірянки, села на Чортківщині, де мешкали родичі з боку матері. Саме тут планувалося нове життя… але доля розпорядилася інакше.
Ставши на захист України, Олександр служив стрільцем-помічником гранатометника у 2-му мотопіхотному відділенні 1-ої мотопіхотної роти. 25 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Карлівки на Донеччині він загинув унаслідок ворожого мінометного обстрілу. Йому було 27 років.
З того часу його вважали зниклим безвісти. І тільки 20 травня 2025 року, завдяки ДНК-експертизі, вдалося офіційно встановити особу загиблого. Відтоді минуло дев’ять місяців надій, очікування й молитви матері, яка щодня сподівалася почути знайомий голос у слухавці: “Мамо, я живий”.
У день повернення героя, 27 травня, мешканці Чорткова зібралися біля катедрального собору Верховних Апостолів Петра і Павла, щоби зустріти жалобний кортеж. Місто затихло, пронизане меланхолійними акордами “Пливе кача”. На подвір’ї собору відбувся молебень, а далі траурна процесія рушила до Нагірянки.
Наступного дня, 28 травня, о 13:00 у родинному обійсті Олександра відбувся чин похорону. Сотні людей зібралися, щоб провести Героя в останню путь — з гідністю, вдячністю та болем у серці.
Світла пам’ять захисникові України, який поклав життя за нашу свободу. Честь і шана Воїну!
Немає коментарів