На передовій підтримки – відділ з питань ветеранської політики Чортківської міської ради

Напередодні Дня Збройних Сил України журналісти завітали до відділу з питань ветеранської політики Чортківської міської ради. Тут щодня працюють із тими, хто повернувся з фронту після поранень чи виснажливих ротацій, і допомагають їм знову знаходити опору в мирному житті. Підрозділ очолює ветеран-десантник Олег Постоловський, поруч із ним – головні спеціалісти Михайло Марфіян та Галина Криса. Усі троє мають власний, дуже особистий досвід війни.

Олег Постоловський пройшов передову, отримав важке поранення і тривалу реабілітацію. Каже, що найкраще його відновлює тиша на риболовлі – там, де на кілька годин можна відключити думки. Його колега Михайло Марфіян теж маруновий берет. Він воював із юних років, підписав контракт у 20 років, командував взводом, пройшов майже всю лінію фронту. У січні 2023 року неподалік Кремінної він отримав важке поранення під час влучання у будинок, де перебував командний пункт. Михайло втратив руку, дивом зберіг ногу, але змушений був заново вчитися робити все лівою. Попри це, він займається столярством і власноруч майструє меблі.

Галина Криса – цивільна працівниця, але її життя теж пов’язане зі службою. Її чоловік воює з 2014 року, від Майдану, і досі перебуває на бойових позиціях.

Команда відділу розповідає про роботу без поділу на окремі голоси, бо проблеми ветеранів для них спільні. Першочергове завдання підрозділу – допомогти захисникам інтегруватися та реінтегруватися в цивільне життя. Йдеться про працевлаштування, реабілітацію, юридичну й психологічну підтримку, а також про суспільну повагу до кожного, хто пройшов війну. До них приходять не лише ветерани Чортківської громади, а й мешканці всього району, а іноді навіть чинні військові.

Фінансові можливості відділу обмежені. Це місцевий бюджет, і коштів не вистачає для покриття реальних потреб – лікування, протезування, складних операцій. На Тернопільщині залишилося лише два заклади реабілітації, можливості яких також обмежені. Ситуація з протезуванням складна: держава забезпечує базові можливості, але важкі випадки, як у Михайла, вимагають високотехнологічних рішень за кордоном. “У нас чудові спеціалісти, але черги – нескінченні”, – пояснює Олег.

Окрема, важка тема – контузії. Ветерани наголошують, що держава досі не має якісної системи психологічної реабілітації. Контузія може роками руйнувати здоров’я, впливати на психіку, зір, слух. Розмови з контуженими воїнами потребують особливого підходу. “Ми говоримо з ними як рівний з рівним. Це важливо. Бо ми теж були там”, – кажуть співробітники відділу.

До відділу часто звертаються родичі зниклих безвісти. Найболючіше для працівників те, що вони не мають повноважень запитувати інформацію у відповідних структурах. Вони можуть лише консультувати та підтримувати родини морально. “Ми не маємо доступу до жодних реєстрів. Хоча мали б мати”, – пояснюють у відділі.

Ще одна важлива ділянка роботи – організація поховань загиблих Героїв. Від зустрічі “на щиті” в Тернополі до військових почестей на кладовищі – усе лягає на плечі відділу. У Чорткові родина не залишається сам на сам із трагедією. Місто бере на себе логістику, оркестр, транспорт, супровід, священників і виділяє грошову допомогу на поховання.

Ветеранів активно залучають до працевлаштування через співпрацю з центром зайнятості. Кому потрібна перекваліфікація – пропонують навчання. Є можливість отримати ветеранські гранти на власну справу. Але головний чинник – бажання самої людини повернутися до активного життя.

Співробітники відділу працюють і зі школярами. Проводять зустрічі, розповідають про досвід армії, про ціну свободи. “Діти повинні знати, якою ціною виборюється їхнє майбутнє”, – наголошують вони.

Історія Чортківського відділу з питань ветеранської політики – це приклад того, як громада бере відповідальність за своїх захисників. Тут ветеранів не залишають наодинці з травмами, документами, болем або пошуками нового сенсу. На місці, де війна проходить через кожну сім’ю, працюють люди, які знають її не з новин, а з власного досвіду. І саме тому їхня підтримка – найбільш щира та необхідна.