22 листопада отець Василь Погорецький із Копичинців відзначає свій 70-літній ювілей. Священник, науковець, письменник, громадський діяч і філософ — ці слова лише частково змальовують багатогранну постать людини, яка невтомно шукає істину в собі та світі. Духівник Чортківського осередку Національної спілки журналістів, голова місцевої «Просвіти», автор дев’яти поетичних і трьох прозових книг, отець Василь живе й творить, ніби його душа щойно злетіла з крилами, які все ще мріє розправити.
Сім десятиліть служіння слову і духові
Отець Василь Погорецький належить до тих рідкісних людей, чий особистий шлях сплітається з історією народу. Доктор богослов’я, кандидат історичних наук, член Національних спілок журналістів, краєзнавців і письменників — він поєднує в собі риси глибокого інтелектуала, натхненного митця і щирого християнського душпастиря.
З кінця 2022 року він очолює копичинецький осередок «Просвіти», активізувавши не лише його діяльність, а й надихнувши нову генерацію — «Молоду Просвіту» — на роботу з історичною пам’яттю та національними святами. Під його духовним і організаційним проводом осередки працюють і в навколишніх селах: Яблунові, Сухоставі, Гадинківцях, Оришківцях, Емелівці та Чагарях.
Поетична душа в рясі священника
Творчий доробок отця Василя вражає. Останньою книжкою стала праця «Україна крізь призму забобонів», яку презентували онлайн з рідної хати в селі Полівці. Він — лауреат кількох премій, володар міжнародних нагород, і водночас — людина, яка продовжує дивуватися світові. Відомий літературознавець Петро Сорока влучно охарактеризував його як «священника з душею поета» — і саме так автор себе й сприймає.
На питання про прожиті роки відповідає по-філософськи: «Маю підрізані крила, а літати хочу. Я себе ще шукаю. І не знайшов». Він не визнає віку тіла як мірила для душі — для нього людське єство, передусім, метафізичне. «Я — не тіло. Я — душа. Я — «сковородинець». Моя душа молода, я закохуюсь, думаю, мрію».
Філософія, болі і натхнення
Отець Василь пережив депресію, важкі реанімаційні стани, фізичну неміч, але не дозволив цьому зламати свій дух. Після тривалої боротьби повернувся до читання і купив десятки книжок — «обклався ними, як фортецею», зізнається. Але рідко дочитує їх до кінця — хоче знати все й одразу. Його інтелектуальний апетит живить бажання надолужити час.
«Якби мав такі книги в юності — злетів би на Парнас і не повернувся», — каже з усмішкою. У кожному занятті — краєзнавстві, публіцистиці, журналістиці — він шукав себе. І не втратив віри в пошук. Найгірше, вважає, — бути залежним, бо тоді втрачаєш волю. А він — за свободу: думки, слова, творчості.
«Я як Сковорода, який ходив, не маючи нічого, та залишив найголовніше — глибину. Я як Сократ — знаю, що нічого не знаю».
«Вірш — це нерв»
Поезія для отця Василя — це спосіб виговоритися. У кожному вірші — крик душі, коротка формула правди, яка вийшла з нутра. Він вважає, що з віком людина відкриває в собі нові кімнати — ті, до яких не мала ключа раніше. Творчості, на його переконання, не можна ставити термін придатності. Вона має тривати стільки, скільки дозволяє серце й розум.
Тож у день його ювілею колеги, друзі та парафіяни з вдячністю складають отцеві Василю оберемок душевних вітань. Його місія — не завершена, і, схоже, це лише новий етап пошуку себе. Бо коли душа не має віку, вона не припиняє творити, любити, боліти і вірити.
Немає коментарів