Колишній військовий з Чорткова Євген Семирозум присвятив роки дослідженню історії свого роду, створивши велике генеалогічне дерево. Усе почалося з глибокого бажання зберегти пам’ять про предків і продовжується донині – бо, як каже сам пан Євген, «наші попередники живуть рівно стільки, скільки ми про них пам’ятаємо».
Корені з Ромашівки і перші гілки родинного дерева
Народжений у 1948 році, Євген Семирозум пов’язаний з Чортковом, хоча витоки його роду сягають села Ромашівка. Після 26 років військової служби, яку завершив у 1994 році, чоловік узявся за нову місію – відновити й зберегти пам’ять про своє родове коріння.
Перші записи в родоводі Євген зробив ще 1997 року. А вже в 2005-му оформив першу версію дерева. Почав із розповідей батька та відомостей про прадіда Пилипа й прабабусю Євдокію, які народилися 1847 року. Прадід був ветеринаром ще за Австро-Угорщини. Згодом зібрані свідчення доповнювалися архівними пошуками в Тернополі. Історія охопила щонайменше три покоління.
Служба, принципи і дух українства
Пан Євген стояв біля витоків Спілки офіцерів України в Чорткові. Працював на зміцнення української армії ще в ті часи, коли це могло коштувати йому місця служби. Він згадує, як вивозив до Рівного заяви на вступ до СОУ, за що отримував дисциплінарні погрози. Але внутрішній обов’язок перед Україною завжди був сильнішим.
Священницький шлях, про який мріяв його батько, не став реальністю, та родинні цінності пан Євген зберіг. Історія його прізвища теж виявилась давньою – він натрапив у джерелах на згадку про полководця Семирозума з Теребовлі, що жив у XII столітті. Це лише додало поштовху до дослідження.
Генеалогічне дерево як символ сили роду
Генеалогічна схема, яку створив ветеран, має розгалуження, позначені різними кольорами – відповідно до поколінь. Вона постійно оновлюється, адже нові нащадки з’являються, а життя триває. Географія родини простягається не лише на Україну, а й Польщу, Канаду та навіть росію – як відголос історичних міграцій.
«Маємо бути міцні своїм родом» – цей принцип пан Євген повторює з переконаністю людини, яка розуміє цінність історичної тяглості.
За його словами, байдужість до рідні призводить до втрати не лише зв’язку між поколіннями, а й забуття могил, імен, спогадів. Усе це шкодить формуванню сильної національної ідентичності.
Патріотичні переконання як спадок
Пан Євген з гордістю говорить про українське коріння, силу мови і культури. Він пригадує, як Президент США Білл Клінтон, вітаючи Леоніда Кучму у 1995 році, назвав українців «найстарішою нацією світу» – це стало для нього доказом глибини української цивілізації.
Особливе місце у його світогляді займає мова – «солов’їна», очищена від лайки, нав’язаної колонізаторами. Він згадує праці українських дослідників, зокрема Василя Іванишина, які підтверджують цей зв’язок мови та нації.
Чоловік переконаний – через родовід і генеалогію ми зможемо дати відповідь світу: українці мають історію, мають право на власну державу і ніколи не були чиїмось додатком.
Сини продовжують справу батьків
У Євгена Семирозума двоє дітей – Наталя та Микола. Син нині захищає Україну на фронті й лише раз був у відпустці за весь час служби. Така посвята – це, на переконання пана Євгена, продовження шляху, яким ішли і його предки.
Згадуючи Ольгу Кобилянську, ветеран цитує її слова: «Згадуйте діла батьків ваших, золотої нитки не губіть». І це не просто фраза – це суть усього, що він робить.
Бо дерево роду, створене руками і серцем, живе не лише на папері. Воно стає основою, яка тримає націю, коли навколо вирує буря.
Немає коментарів