Для мешканки села Великі Гаї Мирослави Жминди книга завжди була найбільшою пристрастю. Навіть зараз, готуючись зустріти свій 101-й день народження 21 квітня, жінка не полишає звички читати. Вона самотужки перегортає сторінки, знає безліч народних пісень та вражає рідних здатністю цитувати українських класиків напам’ять.
“Я ночами сиджу читаю. Перша година ночі, вечерю зготувала, чоловік ліг спати, а я книжку в руки і читаю. То була моя любов перша – книжка”, – ділиться спогадами довгожителька.
Особливе місце в її серці посідає Тарас Шевченко, чиї твори вона шанує найбільше. Проте шлях до знань у юності був непростим. Попри величезне бажання стати студенткою інституту, реальність сільського життя внесла свої корективи.
Мирослава була однією з п’яти дітей у родині. Батьки мали господарство та чимало поля, тому замість навчання дівчина була змушена щоденно працювати на землі, допомагаючи сім’ї виживати.
Найстрашніші спогади жінки пов’язані з Другою світовою війною, яка застала її у сімнадцятирічному віці. Коли німці підійшли до Тернополя, лінія фронту пролягла зовсім поруч із їхньою домівкою.
Родина рятувалася у підвалі під власною хатою, де батько встелив підлогу соломою. Там само переховувалися і сусіди з дітьми, шукаючи захисту від обстрілів німецьких військ та російських гармат, що били по місту.
Сьогодні довгожителька з болем сприймає нову повномасштабну агресію. Вона переконана, що окупанти прагнуть знищити українців, але вірить у незламність народу та щоденно молиться за здоров’я воїнів і настання миру на рідній землі.
Мирослава Жминда згадує, що в їхній сім’ї завжди панувала повага до християнських цінностей. Особливо яскравими у її пам’яті залишилися святкування Великодня, коли паски та шинку не несли до церкви, а виставляли на столи вдома, чекаючи на візит священника.
Свято супроводжувалося багатоголосим дзвоном, який хлопці здіймали на дзвіниці після обіду. Ті звуки були настільки потужними, що відлуння сягало найвіддаленіших околиць Великих Гаїв і не вщухало до самої півночі.
Традиційні ягілки були невід’ємною частиною молодіжних гулянь. Дівчата, тримаючись одна за одну, проходили довгим ланцюгом через усе село – від церкви до краю поселення і назад, наповнюючи вулиці співом, танцями та веселощами.
Немає коментарів